На превеликий жаль я не запам’ятав моменту, коли вона з’явилась; проте складається враження, ніби вона існувала завжди... просто я над цим ніколи не задумувався.
Частенько я спостерігав за нею. Інколи жаба починала трохи підстрибувати і мені здавалося, що я можу ії виплюнути і таким чином позбутися. Значно пізніше я усвідомив, що своїми силами я її не вижену. Я починав голосно і конвульсивно кашляти, намагаючись її виштовхнути. Аж мені здавалося, що я вигаркав своє горло. Це було марно. Жаба залишалася у роті. Як це не гірко, але не я керував собою, а та противнюча жаба, ще гірше – я був як та жаба. безсилий.
Коли я спілкувався з людьми, мені завжди здавалось, що жаба була спрагла, в мене у роті усе пересихало і замість слів підбодрення, допомоги, розради, з моїх вуст вилітали слова принижуючі, ображаючі. Тоді жаба тріумфувала, а я відчував себе її безхребетною маріонеткою... вона мене використовувала. Так траплялось нескінченно багато раз і я втратив усіх друзів. Я звинувачував жабу, проте ми з жабою злились в органічне одне. Мене забрала моя жаба. З часом жаба товстіла й потребувала все більше й більше...... у мене зіпсувались відносини навіть із найближчими людьми.
Я не відчував жаби у роті лише тоді, коли читав або слухав рок-музику. Тоді жаба поводила себе нейтрально, ніби вона засинала, або їй ставало байдуже. Мені тоді було приємно, тому багато часу приділяв цьому. Але людина не створена для одинокості, жаба це розуміла, тому вона думала, що спілкування з людьми мені замінила музика та література. Я теж так вважав. Але воно було далеко не правдою. Коли я намагався з людьми про щось відверто побалакати, то жаба ніби пухла, відразу ставало важко дихати, не міг ковтнути слину і було дуже огидно. Я шукав любові, проте ніде її було.
З часом я звик до жаби, ми разом „прижились”, я забув, що вона існує у мені, жаба вже остаточно задурманила мене. Бажання жаби були моїми бажаннями, стан жаби був моїм станом, її поведінка стала моєю поведінкою, ми вже остаточно уніфікувались.
Одного разу я взяв до рук одну чорну велику книгу ( казали, що вона є книгою усіх книг). Пам’ятаю, що там багато було про любов, тим мене вона й приваблювала. Приблизно тоді ж мені розповідало багато людей: „Він тебе любить, Він тебе любить”. Коли ті люди прагнули спідкуватись зі мною, та жаба настільки напружувалась, пітніла, висмоктувала з мене усі соки так, що я здатен був вибухнути, проте щось давало мені сили вислуховувати тих людей, незважати на жабу. Називали себе якось дивно й зовсім немодно, християнами. Вони мені розповідали про своїх жаб. Виявилось, що я не той один, чиє життя заполонила жаба!!! я взнав, що та жаба є у кожному. мені було дивно, адже вони себе поводили так, наче ніякої жаби у них немає й ніколи не було. Мені сказали, що й я зможу позбутись своєї жаби. Я їм розповів, що я тисячі раз прагнув це зробити й не виходило. Я міг позбутись цієї жаби лише з Його поміччю. Це було найщирішим бажанням мого серця і я сказав Йому просто в надії: „ Звільни мене від моєї жаби”. Після цього я ковтнув слину.... складно описати ту радість й полегшення, яке відчув тоді. Жаби не було. Я аж заплакав, потім, щоби остаточно впевнитись, ковтнув слину ще раз і справді. вона зникла і це було зовсім безболісно. Навіть стало трошки страшно, я собі садив голос та рвав горло, щоб викинути ту жабу, а Він просто її забрав. Я спитався: „За що?” Тому, що любить. Як прекрасно... Тепер у моєму житті є Він. проте я не є його рабом, як до того був рабом жаби, я є Його найулюбленішою дитиною.
Спершу мені було дивно й незвично, я не знав, що робити. Найосновніше було те, що я був впевнений: Він у мені, а жаби немає, Він мене ніколи не залишить. Мені багато розповідали про Нього ті ж люди, які згодом стали моїми друзями. Я навчився спілкуватись, проявляти свою любов. Мені радісно жити з Ним, він став моїм найкращим другом, до якого я міг звернутись у будь-який момент. Він спілкувався зі мною. У медицині є такий термін – „фантомні болі”, це коли орган у людини ампутували, але він час від часу продовжує боліти. Так виражаючись, інколи у мене були ці фантомні болі, неіснуюча жаба нагадувала про своє неіснування. Коли у цей час звертаєшся до Нього, Він утішає, допомагає, ставить тебе на ноги. Я боявся, що Він може образитись. Одного разу здалось, що я Його дуже сильно образив, тому довго не спілкувався з ним. Але врешті-решт, коли звернувся до Нього, то виявилось, що він навіть досі мене так сильно-сильно любить. Мені захотілось його міцно обняти й притулитись, але я згадав, що Він у мені і найкращий вияв цього – це проявляти таку ж любов до тих людей, які мене оточують і розповідати їм про Нього, про Його любов, про те, що у мене зараз немає жаби; що у мене є Він – Той, Хто наповнив моє життя сенсом, радістю, любов’ю, друзями.
А вам ще не надоїла ваша жаба? Тоді зверніться до Нього!!!
Прочитано 15207 раз. Голосов 7. Средняя оценка: 4,57
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Архимандрит Даниил (Сарычев) - Девятова Светлана 8 сентября 2006 года в 22 часа 45 минут мирно отошел ко Господу старец Даниил, старейший насельник московского Донского монастыря архимандрит Даниил (Сарычев).
В конце апреля 2006 года мне посчастливилось встретиться с архимандритом Даниилом. (К старцу Даниилу уже почти никого не пускали, после болезни он был очень слаб.) К весне 2006 года книга о православных старцах уже была сдана в московское издательство «Артос-Медиа», мы приступили к работе над второй частью о православных старицах. Рассказывая о схимонахине Любови, мы планировали упомянуть и о том, что блаженная старица Любовь в 1995 году встречалась с архимандритом Даниилом, хотелось немного рассказать и самом старце Данииле. Отцу Дмитрию Шпанько удалось договориться о встрече, но в самый последний момент встречу отменили, но дозвониться до меня и сообщить об этом не смогли, поэтому 30 апреля я приехала в монастырь (заранее), но в назначенный час никого не встретила. Я долго молилась у раки Святителя Тихона, и уверена, что именно по молитвам святого, спустя 2 часа попала в келью старца Даниила, где, по милости Божией, удостоилась получить благословение великого старца, и разделить праздничную трапезу с ним и его духовными чадами.
Нужно признаться, что за три дня до этого, во время обострения язвенной болезни, я не могла вообще принимать пишу, укрепляла себя лишь святой водой, просфорой, да монастырскими сухариками. Старец Даниил благословил есть вместе со всеми, по послушанию съела всё и исцелилась. (В тот день вечером я ждала очередного приступа боли, но всё прошло, на утро я могла уже кушать всё спокойно.) Слава Богу, за всё!
Вечером 21 сентября 2006 года, когда очерк о старце Данииле был в основном готов, внезапно наступило полное изнеможение - долго молилась лёжа, когда силы начали возвращаться, встала, подошла к шкафу с иконами и ощутила благоухание. Благоухала в правом нижнем углу бумажная икона Донской Божией Матери, купленная примерно в конце1991- начале 1992 года в Донском монастыре. (На обратной стороне иконы было написано –«400 лет основания Свято-Донского Ставропигиального монастыря (1591-1991г.г.)». Эта бумажная икона и Курская-Коренная икона Божией Матери «Знамение» (которую мне удалось в своё время приложить к чудотворной иконе), чудом уцелели во время пожара в 1995 году, когда от зажжённой свечи сгорели у меня дома на полке даже иконы приклеенные к деревянной основе. Взглянув на обратную сторону иконы, я вспомнила, как пятнадцать лет назад впервые пришла в Донской монастырь и подошла, как и все верующие, находящиеся около храма, к старцу Даниилу, который только что вышел из храма (в это время многие верующие устремились к нему и стали просить благословения). Благодарю Господа, что удостоилась встретиться со старцем Данилом вновь весной 2006 года.
